Віртуальний музей

                  Екскурсія шкільним музеєм   народного побуту

                                         «Батьківська хата»

Ми раді вітати Вас у нашому  шкільному музеї.

У 2011 році на базі Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16 успішно завершено проект по створенню музею народного побуту «Батьківська хата», учасниками якого стали педагогічний ,батьківський та учнівський колективи школи. У музеї зібрано речі побутового вжитку жителів Черкащини XVІІІ-ХХ століть.

Основна мета новоствореного музею - через побутове оточення попередніх поколінь людей показати естетичні традиції нашого народу, символізм у житті наших предків.

Експонати музею самі по собі не є цінними у грошовому еквіваленті, проте мають цінність естетичну. Організатори музею зібрали експонати з цікавими історіями, які несуть в собі певне виховне значення, мають зміст або ідеологічне наповнення.

Експозиція музею має кілька розділів:

І розділ «Доле моя, вишита на рушникові»

У цьому розділі представлені вишиті роботи майстринь Смілянщини, Кам’янщини, Чигиринщини. Це - рушники, доріжки, скатерки, божник, серветки. Вишивки мають різну техніку виконання як хрестиком, так і гладдю. Часто на рушниках можна розпізнати прадавні архаїчні символи: дерева життя, безконечники. Серед орнаментів переважає рослинний, а саме- квітковий. Майстрині полюбляли зображувати лілії (у народі ці квіти називаються півниками), волошки, ружі-мальви. Серед ягідних орнаментів домінує виноград, інколи можна зустріти полуниці, чорниці. Нерідкість на рушниках і фрукти – яблука та груші.

Серед експонатів музею вирізняється  рушник, вишитий на домашньому полотні черницями Мотронинського монастиря (Чигиринський район). Датується ця робота ХІХ століттям. Рушник вишитий нитками червоного кольору, який не втратив своєї яскравості протягом багатьох десятиліть. На роботі зображено родинне дерево – сакральний родинний символ благополуччя та добробуту. Рушник не має зворотної сторони.

 Такі рушники були дуже популярними серед населення нашого краю в ХІХ столітті і називались «червоними весільними». Їх вміли вишивати далеко не всі господині. Як правило, їх вишивали на замовлення черниці монастирів.

Рушники, які мають елементи інших архаїчних дохристиянських символів:

        

Більшість рушників, що зібрані в музеї, виконані на полотні, яке виготовлено в домашніх умовах. Представлено роботи з різними типами орнаментів: квітковими, ягідними, тваринними, геометричними.

Зустрічаються вишиті постаті людей, абревіатури прізвищ, імен, по батькові, роки виконання робіт,  текстові побажання.

Є цікаві зразки оздоблення вишитих рушників. Як правило, рушники оздоблювались мереживом, плетеним гачком з льняної або конопляної (у другій половині ХХ століття -бавовняної) нитки.

Представлено кілька зразків мережива, виконаного шляхом вирізування безпосередньо на тканині рушника. Цей вид оздоблення є найскладнішим у виконанні. Виготовлення такого оздоблення вимагає високого рівня майстерності, великої затрати часу. Традиція такого оздоблення є найдавнішою і сягає десятків століть, а, можливо, і тисячоліть.

Пізніше, у ХХ столітті, для того, щоб зменшити затрати часу на виконання такого мережива, майстрині стали імітувати мереживо вишивкою геометричним орнаментом, як правило ,чорними (рідше червоними) нитками на білому полі.

Також у колекції представлені рушники ,вишиті гладдю.

Крім вишитих рушників у музеї представлений вишитий божник, скатерть, доріжки, серветки.

Також у цьому розділі представлені вироби ткацтва, а саме - ряднини та рядна, виконані різними техніками ткання:

ІІ розділ «Національний одяг» - представлено зразками чоловічого та жіночого одягу.

Це- чоловічі сорочки-вишиванки з тонкого та грубого полотна, жіночі корсети.

ІІІ розділ «Знаряддя праці. Кераміка» представлено численними виробами із дерева, глини, металу.

Окреме місце займають вироби із цільного дерева шляхом довбання. Це-мірка, жлукто, ночви.

У експозиції представлені різноманітні знаряддя праці, виготовлені із дерева: рубель (праник), гребінь, ціп, качалка, макогін, рогач, коромисло .

Зібрано керамічні вироби: глечики, горшки, горнята. Представлено кераміку як традиційну ,так і сучасну- майолікову.

У цьому ж розділі частково представлені  знаряддя праці та сам процес виготовлення тканини в домашніх умовах. Це ткацький верстат, прядка, гребінь, днище, гребінка, веретено.

Також у музеї є й інші цікаві експонати : окута залізом скриня, плетена з лози колиска, кошолка.

ІV розділ «Не хлібом одним…» - представляє експонати духовного світу попередніх людських поколінь. Найпоширенішим видом домашньої релігійної атрибутики у православ’ї були і залишаються ікони. До цього часу ікони є найсвятішою річчю майже у кожній сільській домівці. Вони займають чільний куток у світлиці, або ж вітальні.

Кожна значуща подія у нашому житті (хрещення, одруження, смерть) проходить під знаменням цих культових предметів. Ікони передаються із покоління у покоління. Продаж родинних ікон вважається святотатством.

Раніше у домівках ікон було багато. Окрім основних двох із зображеннями Матері Божої та Ісуса Христа, наші предки розміщували зображення святих Миколая Чудотворця, Пантелеймона, Святої Трійці, Тайної Вечері, Страшного Суду, Неопалимої Купини . Кожна з ікон була цільовим символом, гарантом захисту від певної небезпеки. Неопалиму Купину тримали в господі як гарант захисту від пожежі, Святий Пантелеймон захищав від хвороб, Божа Мати-Покрова оберігала родинне вогнище, сцени Страшного Суду мали виховний вплив. 

        У нашому музеї ікони зосереджені на відтвореному покутті хати. Серед них є друковані (ХІХ століття), мальовані на шматках деревини сільськими дяками-богомазами (ХVІІІ-ХІХ століття), виконані більш майстерно на металі шляхом чеканки та емалювання.

Прикро, що всі ікони потрапили в музей у незадовільному стані, а деякі в жалюгідному. І не дивно, адже, вони ,в своїй більшості, як і люди, мають долю, і не завжди ласкаву до них.

Ось, наприклад, ці дві ікони.

Комсомолія початку ХХ століття віру в Бога називала забобонами, опіумом. Тогочасні комсомольці знищували ікони як непотріб. Незлічена кількість святинь загинула у вогні або під лезом сокири.

Пара ікон, які зберігаються у нашому музеї, теж постраждали від рук тогочасних комсомольців. Вони їх викинули на шлях, у порох та бруд, під ноги перехожим та під колеса проїжджим. Одна з жінок-селянок проходила вулицею, і, побачивши нечувану наругу над святими для кожної нормальної людини речами, тихо заплакала, перехрестилась і щось шепочучи про песиголовців- безбожників, зібрала ікони у фартух та понесла собі додому.

Вдома жінка заховала ікони на горище, де вони і зберігались до кінця минулого століття. Правнуки жінки відшукали їх на горищі та разом із цією історією передали до нашого шкільного музею.

Ікони ми датуємо ХVІІІ століттям. Не дивлячись на старання, збереглися вони настільки погано, що навіть важко зрозуміти хто із святих на них зображений. Малював ікони звичайний сільський дяк-богомаз. Намальовані олійними фарбами на дерев’яних дошках, вони не є унікальними витворами мистецтва і майже нічого не коштують у грошовому еквіваленті, проте, у еквіваленті виховного впливу на підростаюче покоління – значення мають суттєве.

З кінця ХІХ століття у господі поряд з іконами стали розміщувати і родинні світлини.

В музеї розміщені  дві цікаві за змістом фотографічні роботи 20-их років ХХ століття. Вони притягують погляди тих, хто заходить у шкільний музей. Кожен із відвідувачів обов’яково запитує про людей, зображених на давніх фото. Вдивляючисьу ці харизматичні обличчя давно  померлих людей, захоплюєшся  їхньою волею до життя, до справедливості, шляхетністю, яку несуть їхні нащадки і досьогодні.

Першим є фото родини Біганів (с.Куликівка, Кам’янщина).  Голова родини був безпосереднім учасником Холодноярської республіки під приводом В.Чучупаки. Його мужня постать, хоробрість і рішучість погляду привертає увагу та викликає пошану. Учням на уроках історії багато говорять про боротьбу за незалежність у той період. Ми ж в своєму музеї даємо змогу відвідувачам поглянути у вічі пересічним учасникам тих далеких подій, відчути їх харизму, перейняти ,до цього часу відчутну енергетику та магнетизм козацького погляду.

Також у фондах музею зберігається світлина зрадника, який виказав місце зустрічі отаманів Холодного Яру, і, як наслідок, трагічно пішов з життя .

На другому фото на фоні хати-мазанки у повний зріст зображений дідусь з козацькими вусами, у свитці та смушевій шапці. Притягує увагу його дивний погляд, тужний і якийсь сумно-приречений.

 Село Леськи Черкаського району. Родина Братків потрапила у список сімей, яких намічено розкуркулювати, адже вирізнялася вона серед селян своєю заможністю, достатком.

Батьки, сини, дочки, невістки, навіть діти, всі вони день і ніч працювали, щоб був хліб та до хліба. Вкладали кошти в техніку. Жатка, гребка, молотарка -ці перші сільськогосподарські механізми були у господарстві Братків. Воли, коні, корови, вівці, свині, птаство… Всього і не перелічити. От тому і потрапили Братки під першу хвилю розкуркулення, адже молодому колгоспу потрібні механізми, тварини, приміщення ,а їх можна добути тільки забравши у куркулів.

Того грудневого вечора 1926 року у родині Братків чекали поповнення, одна з невісток ось-ось мала розродитися. Тільки почало надворі смеркатися, як до обійстя приїхали дві підводи озброєних людей, так званий комітет по розкуркуленню. Наказали всім членам родини зібратися в дорогу, речей із собою не брати. Всі від старшого до найменшого стали із сльозами просити комітетчиків почекати до ранку, адже у хаті породілля.

Так і провели ніч, у дворі – комітетчики, під хатою - старий Братко та сини, у хаті - жінки та породілля. Удосвіта, як тільки народилося дитя, погрузили всіх на дві підводи, у тому числі і молоду матір з дитям, та вивезли у ліс Холодного Яру. Кинули у лісі поблизу села Куликівка без жодних засобів до існування.

Багато людей, потрапивши у таку ситуацію, зломилися б, опустили руки. Та тільки не Братки. Їхнє прізвище говорить саме за себе. Це була справжня дружна родина.

Спочатку чоловіки тут же у лісі зліпили таку-сяку землянку, у якій і зимували. Потім, з приходом весни, їх пожалів голова села Куликівки та дозволив поселитися в селі, де родина побудувала невеличку хатку-мазанку. Ось біля цієї хатинки і зроблено світлину, на якій зображений голова родини, скоріш за все нащадок доброго козацького роду, адже вся його зовнішність, вся глибина погляду свідчить про це.

V розділ. Виставка робіт майстрів  представляє експонати декоративно-прикладного мистецтва учителів та учнів школи, сучасних українців.

1.                Виставка робіт «Бісерне диво» Чернець Алли Едуардівни ,1966 року народження, учителя початкових класів Смілянської загальноосвітньої школи №16.

Майстриня займається бісероплетінням, вишивкою бісером, стрічками, паєтками. Виготовляє сувеніри, поробки, картини. Своє вміння передає дітям. На базі школи проводить заняття гуртка для учнів початкових класів «Бісероплетіння».

2.                Виставка робіт «Вишита моя доле» Бердник Віри Григорівни, 1954 року народження,жительки с.Куликівка Кам’янського району. Майстриня займається сучасною вишивкою, ткацтвом. ЇЇ вишиті роботи вирізняються яскравістю кольорів, різноманітністю орнаментів як рослинних, так і геометричних.

Зіткані доріжки – яскраві і неповторні. Виконані на старовинному ткацькому верстаті вручну, без використання човника. За підткання майстриня використовує штучний шовк. Основа – бавовняна нитка чорного кольору.

3. Виставка робіт «Про що мовчить солом’яний павук?» Шевченко Вікторії Миколаївни, 1974 року народження, вчителя української мови школи.

У музеї представлено виставку робіт, виконаних із соломи. Це аплікація соломою та соломоплетіння. Виготовленням сувенірів зараз нікого не здивуєш. Цим багато хто займається. Проте, виготовлення сувенірів із соломи -  рідкісне у наш час захоплення.

У слов’янських народів традиція виготовляти декоративні та побутові речі із соломи сягає глибин століть і, вірогідно, тисячоліть. Шкода, що на Україні цим вмінням володіє обмежене коло людей.

Солома має шляхетний золотий колір та блиск, вона довговічна, із часом лише трохи згущує колір. Шевченко В.М. виготовляє павуків і називає їх українським забутим «фен-шуєм», тому що вони виконують сакральне призначення налагоджувати мікроклімат у родині, вносять позитив у спілкування між членами родини та роблять оселю затишною, захищеною від негативних впливів ззовні. Вона переконана, що насправді фен-шуй давно, ще в доісторичну епоху, наші предки  подарували китайцям, а потім ми самі, «нерозумні діти», його втратили, забули за клопотами про незалежність.  

Павуки перебувають у постійному русі, за яким можна спостерігати годинами. А цю цілющу здатність налагоджування гармонії стосунків у сім’ї  приписують саме безперервному рівномірному рухові, за яким свідомо і несвідомо спостерігають всі члени родини і гості.

Окрім павуків Шевченко В.М. займається ще і аплікацією із соломки. Вона виготовляє писанки, тільки замість фарб використовує соломку. Особливість і складність її роботи полягає в тому, що вона солому не підфарбовує, а застосовує матеріал тільки натурального природнього «золотого» кольору. За таких умов важко здобути сюжетну об’ємну картинку.

                                                                Дякуємо за увагу!